<p>Фотограф Хіронорі Кодама приїхав в Україну з Токіо, щоб висвітлювати життя людей під час війни. Завдяки Кодамі у японських ЗМІ вийшло кілька матеріалів про українців, які продовжують жити і працювати під обстрілами.</p> <p>Фотограф провів багато часу у Харкові, знімаючи місцеву молодь. На його знімках – харківські скейтбордисти, що продовжують кататися у коротких проміжках між повітряними тривогами та вибухами.</p> <p>Ми поговорили з Хіронорі Кодамою про його проєкт і враження від побаченого в Україні.</p> Про приїзд в Україну <img alt="" height="600" src="/static/ckef/img/hinonori26.jpg" width="480"> Хіронорі Кодама <p>Хіронорі Кодама – незалежний фотограф з Токіо. Він починав свою кар’єру, як режисер та репортажний відеооператор для японських телеканалів. Створював документальні фільми та новинні сюжети.</p> <p>У Токіо японець також має власну крамничку з ремонту плівкових камер і називає себе звичайним ремеслеником – працює для своїх клієнтів, аби заробити гроші на подорожі.</p> <p>У 2019 році Кодама впродовж 10 місяців знімав протести в Гонконгу, після чого видав дві фотокниги про ці події. Згодом він відійшов від новинної журналістики, щоб шукати більш глибокі, людські історії. А на початку повномасштабного вторгнення приїхав в Україну:</p> <p>“Коли я дізнався, що почалася війна, одразу ж забронював квиток до України, – розповідає Хіронорі, – головною причиною мого рішення була можливість попрацювати фотографом-фрілансером. Тоді, у лютому 2022-го, у світі ще панувала пандемія ковіду, і для дальніх поїздок це було певною проблемою”.</p> <img alt="" height="600" src="/static/ckef/img/hinonori.jpg" width="480"> <p>Фотограф додає, що завжди не любив засиджуватися на одному місці, адже “тривале перебування у одному місті несе певні ризики, зокрема втрату робочого інтересу і творчого вогника”.</p> <p>Географія його подорожей фіксується паралельно з роботами, які він виставляює у соцмережі: Гонконг, Мексика, Сербія, Палестина. І дуже багато України.</p> <p>Тепер він висвітлює війну в Україні – у пресі, на виставках та соцмережах. Об’їхав майже всю країну: Херсон, Запоріжжя, Краматорськ, Дніпро, Одеса, Чернівці, Львів, інші міста.</p> Як почав знімати скейтбордистів у Харкові <img alt="" height="600" src="/static/ckef/img/hinonori25.jpg" width="480"> Хіронорі Кодама. Фото: @mayusakazaki <p>Під час однієї зі своїх поїздок до Львова та Чернівців, Хінорі Кодама зустрів молодих людей, які перебували там в евакуації з небезпечних регіонів:</p> <p>“Я звернув увагу, що серед інших речей, які вони мали з собою, були скейтборди. Вони несли їх в руках, певно, направлялися у скейтпарки.</p> <p>Тоді прийшла думка і свого роду образ: ці юнаки втекли від страшної небезпеки, приїхали у незнайомі міста і почали шукати друзів.</p> <p>Ці місця стали свого роду прихистком для цієї молоді”.</p> <img alt="" height="397" src="/static/ckef/img/hinonori3.jpg" width="600"> ХАТОБ у Харкові, культове місце для скейтбордистів <p>Під час одного з візитів японця до Харкова стався переломний момент, що вплинув на подальшу діяльність Кодами, й можливо – на спосіб його життя:</p> <p>“Я йшов абсолютно порожнім проспектом. Це був час, коли через постійні обстріли люди не виходили з метро й просто жили там. Раптом гучний шум десь позаду змусив мене обернутися. На мій подив, це був самотній скейтер, який у цій тривожній і похмурій тиші просто ковзав вулицею. На деякий час здалося, що мені це мариться. Цей образ надовго застряг у моїй свідомості”.</p> <img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori7-1746371435.jpg" width="1080"><img alt="" height="1190" src="/static/ckef/img/hinonori10-1746371752.jpg" width="952"> <p>Так японець почав занурюватися у тусовку харківських скейтбордерів. Він дізнався про “ХАТОБ-скейтбординг” – широкий простір у центрі Харкова, провідне місце тусовки молодих людей, що катаються на дошках. Попри постійні повітряні тривоги та обстріли:</p> <p>“Я випадково підійшов до них на вулиці і потроху намагався побудувати довіру, і так сталося, що зблизився з цими людьми, – розповідає Хіро, -</p> <p>Аби краще розуміти цих юнаків я став на дошку і з їхньою допомогою почав кататися.</p> <p>Це захоплюючий процес: ніби таке просте знаряддя – дошка і чотири колеса, але ця простота має свою силу. Підлітки, яких я фотографую, катаються вже багато років, вони часто повторюють, що найголовніше – продовжувати це робити та не зупинятися. Але що мене захоплює більше ніж скейтборди, – їхня спільнота. У них своя мова, звички, відчуття часу, і власний спосіб бачити та відчувати місто”.</p> Про життя під вибухами у Харкові <img alt="" height="600" src="/static/ckef/img/hinonori9.jpg" width="480"> <p>З цього моменту японець став незмінною частиною харківської “дошкової” спільноти. У закритому “хатобівському” чаті вони обговорюють буденні речі, діляться враженнями. Серед іншого відбувається традиційна перекличка, хто як почувається після серії чергових вибухів.</p> <p>На вибухи Хіро реагує своєрідно: за час перебування у гарячій українській точці він трохи навчився на звук визначати орієнтовні місця прильоту, щоб по свіжих слідах одним з перших вирушити туди і фіксувати наслідки.</p> <p>“З самого початку я відчував страх, – ділиться враженнями він, – але, як і усі місцеві, що постійно чують вибухи день за днем, поступово до цього вже почав звикати.</p> <p>Помітив особливість: звуки Шахедів, які пролітають над головою, для мого сприйняття більш жахливі, ніж звуки ракет.</p> <p>Бувало ночами я рахував секунди між спалахами у небі та звуком вибуху, аби оцінити відстань де це сталося. Це впливало на моє рішення, чи вирушати знімати це місце наступного дня”.</p> <p>Іноді свої враження від неспокійних ночей фотограф фіксує у формі своєрідного щоденника. Записи викладає у соцмережах, вербально ілюструючи те чи інше фото:</p> <p>“Того ранку я був у своїй кімнаті і ремонтував камеру, коли стався перший вибух і скло здригнулося. Я почув, як десь злітає у повітря велика стая птахів, а потім хором завили автомобільні сигналізації. Кажуть, що ракета, яку запускають з прикордонного російського міста, може дістатися Харкова за якихось 45 секунд. Сорок п’ять секунд тому я сидів у цьому кріслі, регулюючи пружину всередині камери”.</p> “Відчуття спільності відіграє неабияку роль у тому, як люди справляються” <img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori2-1746371525.jpg" width="1080"><img alt="" height="1275" src="/static/ckef/img/hinonori11-1746371677.jpg" width="1020"><img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori22-1746371677.jpg" width="1080"> <p>Фотограф часто підкреслює, що його фотографії – не так робота, скільки прояв особистого інтересу.</p> <p>“Я фотографую не лише скейтбордистів, а й інших молодих людей, – наголошує Хіронорі, – особисто мене приваблюють такі теми, як невизначеність, конфлікти, розчарування, гнів, моменти зльотів та самовпевненості, які відбуваються у період дорослішання – з дитинства до юності”.</p> <img alt="" height="810" src="/static/ckef/img/hinonori13-1746371597.jpg" width="1080"><img alt="" height="778" src="/static/ckef/img/hinonori12-1746371597.jpg" width="1038"><img alt="" height="810" src="/static/ckef/img/hinonori14-1746371597.jpg" width="1080"><img alt="" height="812" src="/static/ckef/img/hinonori15-1746371597.jpg" width="1080"><img alt="" height="812" src="/static/ckef/img/hinonori16-1746371597.jpg" width="1080"> <p>Те, що ми бачимо на роботах Кодами, вміщується у досить ємну і знакову фразу Smells like teen spirit, колись зафіксовану лідером американської групи Nirvana Куртом Кобейном – “пахне підлітковим духом”. Для когось її зміст, озвучений у 1990-х, досі залишається загадкою, та от поглянувши на ці фото, все ніби стає на свої місця.</p> <p>Час та місце таки видають себе на іншому фото Кодами: вздовж однієї з харківських вулиць вишикувались протитанкові “їжаки”, і один з них, як бар’єр, долає юний скейтбордист. Це чи не найкраща фотофіксація того, що відбувається у прифронтовому місті.</p> <img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori4-1746371501.jpg" width="1080"><img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori6-1746371501.jpg" width="1080"> <p>“Коли у житті виникають перешкоди – просто перестрибуйте їх”, – коментує це фото автор, і пояснює, що вперше ці “їжаки” застосовували на початку Другої світової війни у Чехословаччині, а зараз вони встановлені майже у всій Україні.</p> <p>“На жаль, багато молодих людей змушені були залишити Україну, – розмірковує Кодама, – такою є реальність, і я вважаю, що це вірне рішення, яке прийняте заради того щоб вижити і отримати кращу освіту. Але є й ті, хто не має змоги поїхати через складні обставини, й ті, хто прийняв рішення залишитися просто тому, що любить своє місто. Я спілкувався з різними людьми, аби краще зрозуміти їхній психічний стан, але поки не маю якихось чітких та зрозумілих висновків. Тим не менш, вважаю, що потужне відчуття спільності грає неабияку роль у тому, як вони справляються”.</p> Про плани <img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori17-1746371631.jpg" width="1080"><img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori20-1746371631.jpg" width="1080"><img alt="" height="900" src="/static/ckef/img/hinonori21-1746371631.jpg" width="720"> <p>Чи вразила японця Україна? Хіронорі Кодама каже, що з самого початку перебування тут відчував подив та… свіжість:</p> <p>“Наприклад, я був здивований, дізнавшись, що російська мова все ще широко розповсюджена у східних регіонах країни, що багато людей все ще живуть у квартирах типу “Брєжнєвка” чи “Хрущовка” і що у місті зустрічаються старі автомобілі “Лада”. Мене дуже вразили ці речі.</p> <p>Після свого шостого візиту до України, де серед іншого Кодама проводив artist-talk у Львові, він повернеться у Японію. Або відправиться у нову подорож.</p> <img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori23-1746371657.jpg" width="1080"><img alt="" height="1350" src="/static/ckef/img/hinonori24-1746371657.jpg" width="1080"> <p>Якою буде доля фотопроєкту з українськими скейтбордистами ще невідомо. Деякі світлини Кодами вже надруковані у міжнародних виданнях. Але фотограф обов’язково повернеться у вже рідний для нього простір біля ХАТОБу:</p> <p>“Це безперервний процес: у моїй голові постійно виникають якісь питання та сумніви, і я намагаюся відповісти на них своїми діями, – зізнається він, – коли-небудь я сподіваюсь представити свою роботу у вигляді книги, або колекції фото. Чесно кажучи, поки не знаю”.</p> <img alt="Художник Сергій Майдуков випустив арт-бук з ілюстраціями життя під час війни" height="230" src="https://bzh.life/static/img/s/c/screenshot_80_3_608x0.jpg" width="380"> Художник Сергій Майдуков випустив арт-бук з ілюстраціями життя під час війни Валерія Гуржий 12 лютого 2024 <p>Фото: надані Хіронорі Кодамою</p> <p> </p>