<p style="text-align:justify">Англійському письменнику Максу Портеру щастить на театральні й кіноадаптації, попри експериментальність і складність його прози. «У горя чорне пір'я» — поліфонічний роман із чотирма ненадійними оповідачами, які висловлювалися виключно потоком свідомості, — вже був адаптований у театральну п'єсу, де головну роль виконував Кілліан Мерфі. У 2025 році на Netflix вийшов «Стів» — екранізація ще однієї книги Портера про проблемних підлітків та їхніх вихователів, теж із Мерфі в головній ролі.</p> <p style="text-align:justify">Коли «У горя чорне пір'я» перейшов зі сцени на великі екрани, Мерфі замінив Бенедикт Камбербетч — ще один британець, відомий своєю слабкістю до театральних постановок. Будучи розумним та інтелігентним актором, Камбербетч не намагається вхопитися за всі ролі світу — він обережний і скрупульозний при виборі картин. «Чорне пір'я» — справді ідеальний «камбербетчівський» фільм. Він підходить акторові за тональністю й темою, це камерна і багато в чому театральна драма, що коливається між психологічним горором у стилі «Відрази» Романа Полянського та сюрреалістичною готикою на кшталт «Пісочного чоловіка» Ніла Ґеймана.</p> <p style="text-align:justify"><img alt="" height="1334" src="/static/ckef/img/2025/11/01.jpg" width="2000" /></p> <p style="text-align:justify">Камбербетч грає роль безіменного вдівця, розчавленого смертю дружини, невмілого батька, нездатного піклуватися про двох маленьких синів. Психолог радить йому замислитися над різницею між «скорботою» і «відчаєм», хоча герой відчуває таку суміш відчуттів, що не може відрізнити одне від одного. Він переживає люту депресію, не маючи сил навіть підвестися з ліжка; намагається заглибитися в роботу, малюючи жахаючий комікс про чорного ворона, проте робота не клеїться. Він зовсім не розуміє, як йому жити далі — і тут на допомогу родині приходить антропоморфний ворон із коміксу, який, попри свій потворний вигляд, намагається допомогти сім'ї впоратися з втратою.</p> <p style="text-align:justify"><img alt="" height="1334" src="/static/ckef/img/2025/11/6 THE THING WITH FEATHERS (c) THE THING WITH FEATHERS LTD THE BRITISH FILM INSTITUTE CHANNEL FOUR TELEVISION CORPORATION_42 (1).jpg" width="2000" /></p> <p style="text-align:justify">Ворон — однозначний символ трауру й скорботи — і голос розуму, і розщеплена навпіл свідомість, і чорна тінь самого вдівця, і пам'ять, і невгамовне страждання, і підсвідомий жах. Темна істота то жбурляє вдівця об стіну, то підштовхує його до малювання, то намагається спілкуватися з його дітьми — Ворон, немов синусоїда, що постійно змінює рух, показує, наскільки непередбачуваним буває горе. Завданням героя Камбербетча стає зжитися з ним — пройти через роботу трауру, через його нелінійні стадії. «Чорне пір'я» — емоційна картина, яка проводить колами пекла скорботного вдівця: від божевільних видінь у супермаркеті (з традиційними горорними вимкненнями світла і левітуючими предметами) до самозабутнього танцю й обіймів з уявним другом-вороном. Однак наприкінці цього пекла — надія на одужання, без якого герою Камбербетчу не вдасться налагодити зв'язок зі своїми дітьми, як і їм не вдасться прийняти батька без матері.</p> <p style="text-align:justify"><img alt="" height="2335" src="/static/ckef/img/2025/11/3 THE THING WITH FEATHERS (c) THE THING WITH FEATHERS LTD THE BRITISH FILM INSTITUTE CHANNEL FOUR TELEVISION CORPORATION_37 (1).jpg" width="3500" /></p> <p style="text-align:justify">Посил «Чорного пір'я» максимально простий: потрібно вчитися справлятись із втратою, знаходити в собі сили, щоб жити далі. Сльози, крики, безсилля, подорож у глибини божевілля та повернення назад до реальності — хоч і стали кліше, але талановито реалізована тут «подорож героя». Картина Ділана Саузерна — камерна, мінімалістична психодрама, майже монотеатр одного актора, яка має лише одне завдання: показати, як траур непроханим квартирантом оселяється в домі. Він є ворогом і другом водночас. Він навідуватиметься часто, але одного разу зникне.</p>