<p>2021 рік, Лейк-Іден, штат Міннесота. Анна Свенсен, єдина пекарка маленького міста, прибирає горище, витираючи пил, перебираючи картонні коробки і переглядаючи сімейні фотоальбоми. Коли Свенсен спирається на вологу стіну, вона піддається. Провалившись усередину, жінка виявляє, що кілька десятиліть жила під одним дахом із замурованим у стіні мерцем.</p> <p>Викликавши поліцію, Свенсен сідає у крісло й неочікувано відволікається: вона думає, наскільки зручне її крісло, яке чомусь стільки років простояло на горищі замість того, аби прикрашати вітальню. Коли коронер та поліцейські завершують роботу, Свенсен заходить на кухню. Замість того, щоб налити собі склянку чогось міцнішого та впертися поглядом у пустоту після побаченого, вона починає пекти шоколадний чізкейк. Замурований заживо чоловік, здається, ніяк не порушив її побуту.</p> <p>Це приблизний переказ роману Triple Chocolate Cheesecake Murder Джоан Флюк. Убивства у вигаданому нею місті Лейк-Іден відбуваються часто, але ніколи не заважають головній героїні Анні Свенсен, кондитеру та детективці-аматорці за сумісництвом, випікати десерти. «Вбивство в лимонній глазурі», «Вбивство з лохиновим маффіном» — назви усіх книг Флюк будуються за однією формулою: десерт плюс «убивство», ніби злочин та випічка солодощів зрівнялися в одній площині і вже не сильно контрастують.</p> <p>Успішний серіал на п’ять сезонів від Hulu «Убивства в одній будівлі» сповідує ту саму стратегію: вбивство в ньому перестає бути трагедією, травмою чи шоком, — воно немов стає… затишним.</p> <p><img alt="" height="2000" src="/static/ckef/img/2025/11/TCDONMU_HY241.jpg" width="3000" /></p> <p>Серіал розпочинається із того, як трійця мешканців елітного будинку — колись відомий, а зараз позабутий актор Чарльз-Гейден Севідж, балакучий бродвейський режисер Олівер Патнем та молода художниця Мейбл Мора — виявляють тіло сусіда. Вони беруться розслідувати його смерть самотужки і водночас вирішують вести про це подкаст. Герої ведуть нотатки, інтерв’юють свідків, записують усе на диктофон і настільки захоплюються грою у детективів, що забувають: йдеться про смерть справжньої людини.</p> <p>Саме цей парадокс вловлюють сценаристи «Убивств в одній будівлі». Наприкінці сезону герої доводять, що за смертю сусіда стоять убивці, а їхній подкаст неочікувано стає популярним, тож уже на початку другого сезону біля будівлі розбивають табір фанати з плакатами «Чекаємо на нові подкасти». Іронія полягає в тому, що другий сезон подкасту, як і серіалу, неможливий без тіла. Аби герої продовжували продукувати розважальний контент, хтось має померти.</p> <p><img alt="" height="2000" src="/static/ckef/img/2025/11/TCDONMU_HY073_1.jpg" width="3000" /></p> <p>Побачити, наскільки cosy mysteries (затишні детективи, до яких належать і «Убивства…») відрізняються від побратимів по жанру — наприклад, скандинавських кримінальних драм, — можна, проаналізувавши, як вони ставляться до смерті.</p> <p>Суворі нордичні трилери не цураються сцен кривавих убивств та аутопсії. В «Убивствах в одній будівлі» смерть зведена до абстракції — кумедні ноги вбитого, що стирчать із дверного отвору, чи мерці, які мало чим відрізняються від сплячої людини.</p> <p>Усі події серіалу Hulu відбуваються головним чином в одному місці — елітному будинку Arconia з його стильними old money style квартирами, де живе вищий середній клас із підпискою на The New Yorker та власним арт-дилером. Здається, шоуранери серіалу вибрали будинок невипадково: буквально все тут відволікає від мертвого тіла — шпалери, дизайнерські крісла, торшери, окуляри Чарльза-Гейдена Севіджа з роговою оправою, а також чудернацькі пальта Олівера Патнема, — щойно з хімчистки. Оператори та художники серіалу роблять усе, щоб глядацька увага переключилася на декорацію, а не на вбивство. Той самий прийом використовує й дилогія «Ножі наголо» з детективом Бенуа Бланком в екстравагантних костюмах Трійках, які глядачі запам'ятали набагато краще, ніж мотиви злочинців.</p> <p>Убивство, особливо в камерному місці, де всі одне одного знають, завжди порушує соціальний порядок. Ламається відчуття безпеки, довіра до сусідів і самовпевнена віра у те, що вбивства не трапляються серед людей з високими зарплатами. В «Убивствах в одній будівлі», навпаки, насильство приглушене, ризику мало, наслідки не жахливі, а порядок швидко відновлюється.</p> <p>Цей серіал є іронічним автокоментарем щодо кліше детективу, буму true crime та не до кінця зрозумілої тяги людей до шок-контенту. Сварити серіал за те, що він показує убивство як фарс, важко. Бо тут є все, щоб уберегтися від критики і знизити градус серйозності: дружба та співпраця міленіалки у виконанні Селени Гомес та двох пенсіонерів за 70, яких зіграли Стів Мартін і Мартін Шорт (тому тут сусідять жарти про щитовидну залозу й Instagram), кумедні гіги та багато самоіронії. Наприклад, піджартовуючи над жанром, у третьому сезоні Олівер Патнем ставить барвистий мюзикл-детектив, де головні підозрювані — це троє немовлят.</p> <p>Через це серіал важко звинуватити у нівелюванні людських жертв, адже він занадто свідомо підшучує над цим. Однак «Убивства в одній будівлі» — важливий симптом втрати емпатії, який був би неможливим без надпопулярних трукрайм-подкастів 2010-2020-х.</p> <p>Психологи, культурологи і журналісти не раз порушували питання того, наскільки здоровим є захоплення масової аудиторії деталізованими історіями вбивств та розслідувань злочинів? Про це почали говорити зокрема після 2014 року, коли подкаст Serial зібрав 68 мільйонів слухачів. Критики зазвичай вказують на одне й те саме: трукрайм — сам по собі моралізаторський жанр — експлуатує жертв, не приділяє їм стільки уваги, як убивцям, естетизує злочинців і женеться за сенсацією більше, ніж за справедливістю. Останнє часто приписують авторам серіалу «Таємниці мільярдера» про наслідника імперії з нерухомості Роберта Дерста, якого визнали винним у розчленуванні сусіда — шоуранер передав поліції записи, де чоловік визнає себе винним тільки після прем'єри фінального епізоду.</p> <p><img alt="" height="2000" src="/static/ckef/img/2025/11/TCDONMU_HY108.jpg" width="3000" /></p> <p>Психологи висувають різні гіпотези, чому людство так захоплюється історією убивств: хтось посилається на концепцію negativity bias — схильність мозку акцентувати увагу на негативі більше, ніж на позитиві; хтось — на те, що трукрайм є вакцинацією від страху.</p> <p>Терапевти стверджують, що перегляд кримінальних шоу дає нашому мозку еустрес — контрольований стрес, що стимулює виділення дофаміну та серотоніну. Водночас виникає ще один ефект: компаративне полегшення. Коли на екрані відбуваються вбивства, ми, сидячи у зоні безпеки власного дивана, відчуваємо, що наші власні переживання менш небезпечні й жахливі. Таким чином, по-своєму, справжні проблеми стають дрібними на фоні екранної трагедії (хоча в умовах повномасштабної війни для українців акценти змістились скоріше до протилежних).</p> <p><img alt="" height="2000" src="/static/ckef/img/2025/11/TCDONMU_HY143.jpg" width="3000" /></p> <p>Так чи інакше, трукрайм одомашнив убивство, впустивши його в кожен телевізор, ноутбук та навушник. Залишаючись популярним уже із 10 років (до того в газетних кіосках трукрайм-журнали було прийнято ставити поруч з еротикою), кожного місяця виходить документальний серіал чи нонфікшн-література про те, як когось убили. Критики трукрайм-жанру вважають, що нагромадження матеріалу призводить до втрати емпатії, бо важко розчулити того, хто вже все бачив.</p> <p>Саме це критикує другий сезон «Убивств в одній будівлі», коли вводить у серіал фанатів подкасту, які потребують більше епізодів. Їх не дуже лякає думка, що для цього має хтось померти. У цьому сенсі серіал Hulu перебуває в амбівалентній, навіть парадоксальній позиції: він критикує культуру трукрайм, будучи її породженням. Але він іде далі, роблячи одомашнену подкастами смерть не просто не страшною, а звичною.</p> <p>«Убивства в одній будівлі» показують світ, де смерть і насильство супроводжують людину від народження до старості, а єдиний спосіб не зламатися — жити яскраво, де кожен день як останній. Серіал парадоксально використовує мотив убивства, щоб заспокоїти глядача. Смерть тут — не загроза, а немов своєрідне відновлення балансу; світ, попри все, залишається безпечним місцем. А герої Шорта, Гомес і Мартіна постають міськими спадкоємцями міс Марпл та сільських священників-детективів: усіх тих аматорів, що розкривають злочини, але ніколи не спізнюються на чай.</p> <p>Через це ми не тільки дивимося детектив як гру розуму, але й отримуємо дозу відчуття контролю й безпеки, бо убивця буде спійманий, сусіди добрі, й усе повернеться до порядку. Комбінація адреналіну, комфорту і моральної завершеності й робить затишний детектив таким популярним.</p> <p>Кадри із серіалу «Убивства в одній будівлі»: Patrick Harbron, Craig Blankenhorn / Hulu / Everett Collection</p>